Меню

Хто виступив приманкою для химери з озера



Стислий переказ твору «Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера» Ярослав Стельмах

Не велика, проте й не дуже мала повість, написана Сергієм Стеценком, свідком та безпосереднім учасником усіх подій.

Розділ І. Зоологія і комахи. «Відпустіть нас до бабусі!»

Приятелі Сергій Стеценко і Митько закінчили п’ятий рік навчання у школі. Привітати клас із цією подією прийшла вчителька ботаніки Ірина Семенівна. Вона сказала, що наступного року вони почнуть вивчати зоологію. Хлопці не надто цікавилися ботанікою, і зоологія не здавалася їм більш привабливою. Ірина Семенівна прагнула зацікавити учнів новим предметом. Тому вона оголосила, що домашнім завданням на літо є колекція комах, яку треба зібрати протягом канікул. Митько запитав, чи можна збирати одну колекцію вдвох. Ботанічка дозволила, але при цьому наголосила на тому, щоб не сталося так, як минулого разу. Адже рік тому приятелі принесли гербарій, який Митько взяв у свого брата, а той — у свого друга, а останній — у когось зі своєї роботи.

По дорозі додому Сергій поцікавився, чому Митько так зрадів завданню зібрати колекцію. Виявилося, що це гарний привід, щоб поїхати в село до бабусі Митька. Хлопці вже давно мріяли навідатися до Юрківки. Але не краса сільської місцевості приваблювала їх. Друзі хотіли отримати свободу, жити незалежно. Вони бачили себе у курені біля озера, де ніхто б не наказував їм, що робити.

Батьки Митька були не проти, щоб приятелі поїхали до Юрківки, а от родичів Сергія довелося довго вмовляти. Вони більше хвилювалися за стареньку бабусю, ніж за хлопців. Але цього разу вони мали реальну причину поїхати до села, адже у місті не так багато комах.

Митько, Сергій і його мама, тато і бабуся сиділи на кухні, обговорюючи, чи можна відпускати дітей до села. Хлопців підтримувала бабуся Сергія, а його дідусь зовсім не втручався в цю справу. Митько підготував промову про те, що дітям необхідно відпочивати. Він сказав, що літо в місті може сприяти «передчасному старінню» їхніх організмів. Але вирішальним аргументом на користь Сергія і Митька стало їхнє завдання з ботаніки. Врешті-решт, вони вмовили батьків Сергія відпустити їх. Коли хлопці вийшли з кімнати, Сергійові мама і тато ще довго глузували з їхніх промов.

Їхати друзі зібралися післязавтра. Батьки дали їм телеграму, яку потрібно було надіслати бабусі, та детально проінструктували їх щодо того, що можна робити, а що — ні. Заборонених речей, звісно, було набагато більше, ніж дозволених. У поїзді хлопці зраділи, що до списку заборон не входив чай, тому вони замовили собі по склянці у провідника, а потім лягли спати. Вони думали про те, як добре подорожувати без супроводу дорослих. Уранці провідник сповістив, що вже зовсім скоро їхня зупинка.

РОЗДІЛ II. Знайомство з майбутнім майстром спорту, а також з бабусею, ентузіастом музичної освіта і дідом Трохимом

Не встиг Митько насолодитися чистим сільським повітрям, як раптом з’явився чотирнадцятирічний Василь Трош зі своїм велосипедом. Він почав насміхатися з юних мандрівників. Вони відразу не вподобали хлопця.

По дорозі до бабусиної хати друзі почули якесь виття. Митько вирішив, що то корова. Звук повторився знову.

Потім хлопці зустріли бабусю Митька. Виявилося, що джерелом дивного звуку був дядько Гнат, який вчився грати на тромбоні. Односельчани називали чоловіка Фа-Дієзом через його мрію створити оркестр та навчитися грати самому. Незважаючи на свій немолодий вік, дядько Гнат перебував у постійному пошуку «свого» інструменту.

Раптом хтось привітався з вулиці. Митько, щоб уникнути ще однієї зустрічі, побіг до хати. Біля хвіртки стояв дід Трохим. Спочатку він прийняв Сергія за Митька. Дідок розповів про онука Дмитрівни, який тільки приїхавши до села, помчав кататися на велосипеді. Мовляв, у нього тренування, а їх пропускати не можна за жодних обставин. Сергій розповів старому про їхнє завдання на літо, а той запросив їх якось зайти в гості. Також відбулася зустріч з Володькою, але він поспішав, тому не зупинився поговорити.

За столом бабуся поцікавилася справами вдома. Вона здивувалася, що її зовсім не попередили про Митьків візит. Лише тепер хлопці згадали про телеграму, яку мали негайно послати. Поївши, хлопці пішли на річку.

РОЗДІЛ IIІ. Озеро. Змії люблять сіно

Уранці Митько вирішив відразу йти збирати комах, щоб закінчити за кілька днів, а потім відпочивати. Сергій нагадав йому про курінь. Як виявилося, саме туди хлопець і збирався.

Поснідавши, хлопці помандрували до лісового озера. Митько вихвалявся своєю бабусею, яке все йому дозволяє. Також він скаржився на те, що нічого не вміє робити по господарству, бо в місті такому не навчишся. Так вони наблизилися до річки. Хлопці перейшли хиткий місток, який Митько завзято випробував на міцність. Раптом повз них промчав велосипедист, який трішки зіпсував друзям настрій.

Але біля озера приятелі знову були в доброму гуморі. Нарешті збулось те, про що вони так довго мріяли. Митько і Сергій довго не могли намилуватися озером. Вони раділи, обіймали один одного. Раптом хлопці помітили те, що колись було куренем. Вони зрозуміли, що це можна легко відремонтувати. Митько відразу перевірив, чи немає там змій. Він пояснив це тим, що змії дуже люблять сіно і можуть у ньому ховатися, щоб потім на когось напасти. Але змій хлопець не знайшов, тому вирішив, що можна починати ремонт. Дах він накрив клейонкою з дому. І вже через годину колишня купа сіна перетворилася на гарний курінь.

РОЗДІЛ IV. Таємничий і — бр-р-р-р, — який страшний. Хороший хлопець. Нервові можуть далі не читати

Сергій з Митьком стали ходити до озера щодня. Одного разу вони помітили у воді вже знайомого їм хлопця. То був Василь. Він радо з ними привітався і запропонував на знак примирення гарний бурштин із комахою всередині. Велосипедист запевнив друзів, що знайшов цю красу саме в озері. Також він розповів, що це озеро не звичайне. Нібито кажуть, що в ньому хтось живе. Удень його не видно, але вночі там хтось виє і зітхає. Василь пригадав історію про телятка, якого затягнуло на дно. Він показав хлопцям подерті стовбури дерев, що росли біля води. Також велосипедист порівняв це озеро з Лох-Нессом, що в Шотландії. Після цього він поїхав на тренування, а Сергій з Митьком залишилися розмірковувати над почутим.

Читайте также:  Оба эти озера объединены

Тим часом Фа-Дієз усе продовжував опановувати тромбон, а у Митька з’явилася нова ідея. Оглядаючи маленьку колекцію зібраних комах, він раптом запропонував Сергію переночувати біля озера. Але той непокоївся, чи відпустить їх бабуся. Не пройшло й п’яти хвилин, як Митько все з нею владнав.

РОЗДІЛ V. Я вкриваю себе ганьбою. Великий зоолог

По дорозі до озера Митько мріяв побачити звіра, що живе там. Він уже бачив заздрість на обличчях своїх однокласників, які почують їхню історію. Йому мріялося, що він і Сергій стануть улюбленими учнями ботанічки. Потім хлопці почали згадувати своє шкільне життя. Митько звинувачував Сергія у своїй трійці з малювання, а Сергій пригадав йому свою трійку з фізкультури. Вони вже були готові посваритися, але раптом їм стало смішно, тому сварки не сталося.

Біля озера друзі домовили вартувати по черзі. Першим був Сергій. Він сидів біля багаття та роздивлявся величезні дерева, що його оточували. Хлопчик відчував себе маленькою комашкою поруч з ними. Йому стало дещо моторошно, тому він вирішив співати. Але страх не відступав. Раптом Сергію пригадалася мама і він заснув.

Розбудив Сергія Митьків голос. Він почав його сварити за таке недбале ставлення до чергування. Хлопцю стало соромно, йому зовсім перехотілося спати. Через кілька хвилин виявилося, що Митько теж заснув біля багаття.

Другої ночі друзі вирішили спати в курені, бо з вартування не було ніякої користі. Наступного ранку вони знайшли на піску величезні сліди, що змусили їх остаточно повірити словам Василя. Цього разу хлопці пішли ночувати до села.

Увечері Митько розповів Сергію про ще одну свою ідею. Він запропонував сходити до бібліотеки. Але не за детективами чи фантастикою, а щоб взяти книжку із зоології. Сергій не зрозумів, навіщо вона їм потрібна. Та Митько був певен, що там можна щось знайти про звіра, що мешкає в озері. Нарешті Сергій погодився.

РОЗДІЛ VI, який проливає світло на наших предків і ще на дещо. Ну й Митько!

Приятелі читали вже дев’яту за тиждень книжку. Бібліотекарка не могла перестати дивуватися ними.

Митько прочитав Сергію уривок, який він виписав із книжки, де розповідалося про їхніх предків. Згідно з ним, пращурами всіх людей були риби. Сергій не міг у це повірити, дивлячись на жахливих тварин, зображених на ілюстраціях. У двадцятому столітті біля берегів Африки рибалки виловили кистеперу рибу, яку потім назвали латимерією. Це був один із видів тварин, яких вважали давно зниклими, адже вони були сучасниками іхтіозаврів. Також Митько розповів, що в Індонезії ходили легенди про драконів, якими виявилися варани з острову Комодо. Це величезні ящери з роздвоєним язиком, які здатні злякати будь-кого. Також були згадані і хохулі, і лох-несське чудовисько. Хоча і Шотландія знаходиться набагато північніше України, а все ж там може мешкати прадавня тварина. Митько вів до того, що звір із озера — це доісторична істота. Адже колись на місці озера могло бути одне із прісноводних боліт давньої епохи.

Хлопці весь час проводили за книжками, робили нові припущення та сперечалися щодо них. Митько вивчав зміст таблиць, що містилися у книжках. Він навіть вирішив, що Юрківку назвали на честь юрського періоду. Звіра, що живе в озері, було вирішено назвати «Митькозавром Стеценка із Юрківки».

Гуляючи біля озера, друзі помітили сліди на піску та пташине пір’я. Виявилося, що тварина вилазить і вдень.

РОЗДІЛ VII. Операція «Курка» провалюється разом із дідом Трохимом

Сергій з Митьком вирішили зробити пастку для звіра. Також була потрібна приманка. У якості приманки мала бути коза, але з нею багато клопоту. Митько хотів прив’язати до дерева Сергія, але він не погодився. Тоді вирішили взяти курку. Вона довго пручалася, але врешті-решт хлопці її спіймали. Потім вони пішли до озера рити яму, у яку мав потрапити таємничий звір.

Коли друзі проходили повз сільську школу, Володька запропонував їм поїхати на екскурсію місцями бойової слави. Хлопці нехотя відмовилися.

До вечора приятелі копали яму. Вони навіть кинули туди подушку, щоб звір не травмувався. Сергій з Митьком почали розмірковувати, куди подівся колишній мешканець куреня. Сергій припустив, що його міг з’їсти звір. Також виявилося, що він бачив сандалю біля куреня, але кинув її у багаття.

Пізніше хлопці помітили якісь рухи. Вони зрозуміли, що це людина. Дід Трохим, що ніс для них молоко, потрапив у пастку. Друзі збрехали, що не знають, хто вирив яму. Але дід побачив лопату і курку. Він про все здогадався, але виду не подав. Хлопцям стало соромно.

РОЗДІЛ VIII. Нічний гість. Негативні наслідки навчання уві сні

Сидячи біля багаття, друзі розмірковували, чи існує той таємничий звір насправді. Раптом вони почули рев і побачили в озері бульбашки. Сергій зупинив Митька, щоб той не йшов у воду.

Митько читав Сергійку про давні часи, поки той засинав. Читав про ліс, у якому навряд чи хтось із сучасних людей захотів би опинитися. Адже там мешкали величезні павуки та скорпіони, а бабки мали гігантські крила і були хижаками. У результаті хлопчику наснилися прадавні хащі та тварини, що його дуже налякали. Він прокинувся від власного крику. Засинали хлопці вже мовчки.

Читайте также:  Твои глаза как хрустальные озера

РОЗДІЛ IX. Таємниця лісового озера

Більше приятелі не бачили звіра з озера. Сергій навіть подумав, що той зник. Тим часом у Фа-Дієза хтось вкрав тромбон, але незабаром повернув. Митькова бабуся пишалася своїми онуками, що так багато читають і гарно себе ведуть. А приятелі думали про те, що ботанічка поставила би їм п’ятірки наперед, аби дізналася, як вони проводять літо. Також вони мріяли про своє відкриття, про те, як їх нагородять медаллю.

Одного разу приятелі знову помітили щось в озері. Вони побігли туди, радіючи, що мають ще одну нагоду спіймати тварину. Раптом вони побачили у воді велосипедиста Василя. Він кликав на допомогу. Друзям здалося, що на нього напало чудовисько з озера. Але на хлопцеві було якесь опудало, що заважало йому виплисти самому.

Уже на березі велосипедист розповів, як він підроблював сліди на піску, дер кору дерев граблями. Виявилося, що той бурштин був із намиста його сестри. Він вважав, що пошив хлопців у дурні. Але раптом виявилося, що Сергій з Митьком йому дуже вдячні. Адже саме завдяки його витівкам, вони почували себе дослідниками, дізналися багато нового та цікаво провели час. Ці слова дошкулили Василеві.

По дорозі в село Сергій згадав про колекцію, яку вони так і не зібрали. Але він не засмучувався, адже ще цілий місяць літа був попереду.

    Висновки:
  • за жанром «Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера» є пригодницькою повістю;
  • темою повісті є розповідь про двох друзів, Митька і Сергія, їхні пригоди під час літніх канікул;
  • ідеєю є уславлення справжньої дружби, радісного дитинства, жаги дізнатися щось нове та винахідливості; засудження недбалого ставлення до старших (Василь), брехні, хвалькуватості та хитрості;
  • «Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера» можна порівняти з трилогією Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки».

Источник

Хто виступив
приманкою для
Химери з озера?​

Ответы

добро — это дела милосердия. а сколько в мире совершается добра! вот сейчас — в эту минуту, в эту секунду!

добро вокруг нас каждый день. оно окружает нас своим теплом. иначе-бы мы ходили грустными, надутыми и унылыми. а ведь мы и сами делаем добрые дела — приносим добро людям. и почти всегда оно возвращается к добро, это когда ты другу в трудную минуту, добро, это когда ты сделал приятное родителям. творить добро — настоящий талант! и нет такого человека, что ни разу в жизни не сделал доброго дела.

вот и получается, что добро вокруг нас.

земля тряслась,как наши «бородино»)

невидимкою луна освещает снег «бесы»)

как жар, кровавы очи «руслан и людмила»

том беринг был маленьким мальчиком, который оставался на попечении тетки корнелии и ее мужа карла. они не любили его и постоянно его запугивали. особенно гневом отца. мальчик часто думал о том, что же это такое. единственный человек, кто с ним играл и поддерживал его, был , родственник корнелии, оскар мунк. когда мальчик обратился к нему с вопросом, кто же такой «гнев отца», который должен приехать вместе с отцом, то он не понял всей серьезности вопроса и отшутился: «да, гнев твоего отца выглядит неважно. чудовище, каких мало. у него четыре руки и четыре ноги. здорово бегает! глаза косые. неприятная личность. жуткое существо.» тем самым поселив еще большие сомнения в его душе.

для того, чтобы защититься от «гнева отца», он тайком проникает в кабинет дяди, чтобы украсть пистолет, но был пойман дядей. он объяснил дяде, зачем ему понадобились пистолеты, но тот вместо того чтобы все ему объяснить -закрыл его в кабинете, еще больше напугав «гневом».

том сбежал из комнаты через окно и в это же время вернулся его отец, с молодой женьщиной, которую представил ему как его будущую мать.

но тома продолжала беспокоить мысль о «гневе», он прокрался в комнату отца, чтобы посмотреть не там ли находится «гнев». вместо «гнева» он увидел на кровати заряженый револьвер.

взяв его, он подошел к сундуку, где по его мнению сидел «гнев», он открыл его и выстрелил в него.

в комнату вбежал отец, тетя идядя. он кинулся к отцу, крича, что убил его гнев.

отец обнял его, прижал к себе и объяснил, что он все знает.

приехал я однажды к деду на каникулы и уговорил его взять меня с собой в тайгу.дед много лет работает лесником и все знает и про лес и про животных разных.долго мы с ним бродили грибов и ягод набрали целую карзину.уставши мы присели на поляне отдохнуть и дедушка стал рассказывать мне о «хозяине тайги».оказывается,что это самый обыкновенный тигр.тигр-это большое и сильное животное,которое умеет маскироваться.лежат на земле темные полосы-тени от высоких деревьев,а между темными полосами желтые блики яркого солнца.на полосатой от солнца и теней земле даже самый зоркий глаз не заметит сразу лежащего в засаде полосатого зверя.пойдет привычной тропкой к водопою чуткий олень- не заметит он опастности.тут-то тигр на него и кинется сильные крепкие лапы,толстая шкура,зоркие, но умные глаза-все это есть у тигра.я вспомнил маленьких тигрят,которых видел в зоопарке.они были такие милые,пушистые и игривые.неужели из них вырастет ловкий и быстрый зверь? недаром люди прозвали этого зверя «хозяином тайги»каждый день он обходит свои лесные владения.,грациозно ступая между кустов и деревьев.настоящий хозяин.

Источник

Хто виступив приманкою для Химери з озера​

відповідь: можу запропонувати таку історію з іваном силою:

Читайте также:  Сколько рыб выловили из озера

весна, дмухав легенький вітерець. іван сила зі своїм видатним тренером брякусом

збирався на змагання до києва. зі свого містечка вони вирішили добиратися

автомобілем, адже ніщо не віщувало біди.

почало хмуритись та чорніти, почувся гучний голос грому, яскраво засвітила

блискавка. потроху накрапував дощ. це не абияк заважало їхати: дорогу

поступову розмивало, вітер ламав кущі та скидав додолу дерева. всюди стало

темно і почалась справжня злива.

проте брякус та

іван поспішали на змагання та вирішили не зупинятись. несподівано сталось лихо:

щось важке та велике впало на дорого, автомобіль, що їхав попереду зник у

брякус вийшов з

машини та оглянув дорогу:

сталось нещастя: дерево звалилось на машину. треба терміново дістатись до

найближчої станції та викликати .

брякусе, можливо, я швидше? – запитав сила, виліз із машини та підійшов

до дерева, що впало.

несподівано іван підняв

цей здоровенний дуб, що було середньостатистичній людині не під силу, та

віджбурнув його подалі:

богу, що привалило лише задні сидіння, на котрому нікого не було. але машина

потребуватиме сильного ремонту.

автомобіля почав потроху вибиратись та намагався оговтатись від шоку:

щиро вам дякую! ви стали моїми рятівниками!

за що, бо слабшим – обов’язок кожної людини!

стихати та іван з тренером продовжили свій шлях. на тих змаганнях сила посів

перше місце, а грошовий приз пожертвував тому чоловікові на ремонт машини.

хмаринка завжди тішилась своїми дітками-сніжинками, цими маленькими, ніжними красунями. матуся-хмара любила мандрувати і сніжинки вже багато знали про цей світ і чекали з нетерпінням коли вже підростуть і здійснять власну подорож.

ось настав час, коли сніжинки стали вже зовсім великі, і хмаринка випустила їх у широкий світ. як це було прекрасно! сніжинки закружляли над землею, піхнасті і легкі, у веселому таночку з метелицею і літали, крутилися а поміж ними всіма була одна чарівна, не схожа на інших сніжинка. вона була легка і срібляста, мов зірка. вітер ніжно підхопив сніжинку і спустив до моеї лодоні. в морозному повітрі вона виблискувала всіма барвами і чарівно усміхалась.

мені стало цікаво дізнатись про цю крихітку і я почав розпитувати сніжинку про її пригоди. вона засяяла ще яскравіше і тихим голосом почала розповідати. про ніч-чарівницю, яка читала їм казки, про зірок-подружок з якими вона часто танцювала, про матусю-хмаринку і білий килим, що так част ввона бачила згори. сніжинка була допитливою і спостережливою, тому кожна її історія була сповнена казкових порівнянь і цікавих подій. біла сніжинка розповідала про різних людей, яких вона бачила з неба. про маленьких діточок, які бавились снігом і сивих бабусь які просто насолоджувались зимовими днями. про чарівну музику новорічних і про все, все,

та раптом на небо випливло чарівне малинове сонце! воно було таке велике і гарне. такого вона ще не бачила, бо в хмарі, де вона народилась, було тісно і темно, а тут така краса! їй знову захотілось піднятись високо і танцювати, було дуже приємне, але сніжинка розтанула від його тепла і ласки.

Источник

Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового озера
1) Зі слів Миті, хто любить сіно?
2) Що таке «бурштин»?
3) Які книжки хлопці брали в бібліотеці?
4) Хто виступив приманкою для Химери з озера?
5) Хто впав до ями?
6) Що зробили хлопці з Василем Трошем, коли відкрилася правда?

Ответ

Ответы

Ответ

Ответ

Ответ

Ответ

ответ на задание.

Ответ

2)зібрати колекцію комах

8)Назва смоли дерев, що пролежала в землі мільйони років і закам’яніла.

Ответ

десять років солдатської неволі із царською «забороною писати і малювати» — найтрагічніша сторінка життя т. шевченка. знаючи, що він буде покараний, поет продовжує писати й малювати. «караюсь, мучусь, але не каюсь» — таким було його життєве кредо. криючись від стороннього ока, поет пише вірші, у яких — протест проти царського свавілля, готовність боротися до кінця.

провідними мотивами поезій періоду заслання були: сум за рідним краєм, самотність, боротьба за волю, за звільнення від самодержавства всіх народів, які жили в російській імперії.

поезію періоду заслання називають ще «невольничою поезією» т. шевченка. кожна з цих поезій народилася з поетової печалі, з невимовної журби і є частиною його серця:

нудьга і осінь. боже милий,

де ж заховатися мені?

що діяти? уже й гуляю

по цім аралу; і пишу

віршую нищечком, грішу.

однак мотив суму в творчості цього періоду — це не песимізм, бо сподівання

і зборюють журбу, а віра здолає зневіру. і в цілому оптимізм шевченка-невільника бере гору над песимізмом:

може, ще я подивлюся

може, ще я поділюся

з дібровами зеленими!

мало того, у багатьох творах, написаних у засланні, поет гостро критикує царизм. поема «царі» є найкращим тому свідченням:

бодай кати їх постинали,

отих царів, катів людських.

морока з ними, щоб ви знали.

у своїх поезіях того періоду поет правдиво показує і гнівно засуджує кріпосників, їх безчинства, моральну розбещеність. цей мотив звучить і в поезії «і виріс я на чужині», і в поемі «княжна». одним із кращих творів періоду заслання є поема «варнак», де стихійний протест селян проти панської кривди й наруги набуває особливої сили.

отже, ні тілесні недуги поета (ревматизм, цинга, хвороба очей), ні муштра, яка завдавала великих мук, фізичних страждань, не могли зломити його духу, його моральної високості. а поезії цих років свідчать про те, що борець за правду не схилив голови перед царем та його слугами. незважаючи на тяжкі обставини, т. шевченко писав поезії, сповнені антикріпосницьких, антицарських мотивів, бо завжди і скрізь поета хвилювала не стільки своя власна доля, скільки трагічна доля простого люду.

Источник